Тихо Капала Осінь

На асфальт тихо капала осінь,
і думки вже давно не вивозять.
Любов плакала досить, ті розплетені коси били шторм, град і грози.
На асфальт тихо капала осінь,
і думки вже давно не вивозять.
Любов плакала досить, ті розплетені коси били шторм, град і грози.
Ми губили себе поміж ночей, поміж тисячі зайвих причин.
Ти дивилась на мене мовчки.
Я ховав свою біль за плечима.
І я кричу: Мене почуй! Останнє:
біль Мою відчуй! Весна пройшла.
Прийшли морози. Та на очах моїх сльози.
На асфальт тихо капала осінь, і думки вже давно не вивозять.
Любов плакала досить, ті розплетені коси били шторм, град і грози.
На асфальт тихо капала осінь, і думки вже давно не вивозять.
Любов плакала досить, ті розплетені коси били шторм, град і грози.
Забуваючи дні, що горіли. Я пішов у дальню путь.
Я тебе проводжаю очима. Ти мене, я прошу, не забудь.
І я кричу. Мене почуй! Останнє:
біль Мою відчуй! Весна пройшла.
Прийшли морози. Та на очах моїх сльози.
На асфальт тихо капала осінь, і думки вже давно не вивозять.
Любов плакала досить, ті розплетені коси били шторм, град і грози.
На асфальт тихо капала осінь, і думки вже давно не вивозять.
Любов плакала досить, ті розплетені коси били шторм, град і грози.