Нам Не Можна

Нам не можна, я ж казала.
А сама поцілувала.
Я приїхав попрощатись.
Обіцяв не повертатись.
Під дощем стояв без слів. Знов піти я не зумів.
Я на тебе не чекала. Так собі весь день брехала.
Двері тихо зачинила, наче все тобі простила.
Ми ж домовились востаннє.
Чом так довго це прощання?
Нам не можна, я ж казала.
А сама поцілувала.
Я ж від тебе вже пішов. То чому мене знайшов?
Нам не можна, я ж казала.
Та до ранку обіймала.
Я сказала все бай-бай. А тепер не відпускай.
Я збирала твої речі. Ти обняв мене за плечі.
На годинник поглядала, а сама тебе тримала.
Я вже вкотре одягався, на порозі зупинявся.
Ти казала все бай-бай, а очима
-
зачекай.
Ми ж домовились востаннє.
Чом так довго це прощання?
Нам не можна, я ж казала.
А сама поцілувала.
Я ж від тебе вже пішов. То чому мене знайшов?
Нам не можна, я ж казала.
Та до ранку обіймала.
Я сказала все бай-бай. А тепер не відпускай.
Ми чужими стати мали,
та чужими ми не стали. Я прийшов не на хвилину.
Більш тебе я не покину.
Нам не можна, я ж казала.
А сама поцілувала. Я ж від тебе вже пішов.
То чому мене знайшов? Нам не можна, я ж казала.
Та до ранку обіймала.
Я сказала все бай-бай. А тепер не відпускай.
Нам не можна. А сама поцілувала.